Джастіс Хуні сидить у спортивному кріслі в зоні запасних «Іпсвіч Таун» і оглядає стадіон «Портман Роуд», немов збирається зробити тактичну заміну в домашньому матчі проти «Лестер Сіті».
— Непогане місце, — каже він в інтерв’ю The Ring, вдивляючись у поле під весняним сонцем. — Я вважаю, важливо було приїхати сюди заздалегідь і відчути атмосферу до дня бою.
Ще кілька тижнів тому 26-річний уродженець Квінсленда (Австралія) навіть не чув про Іпсвіч — найбільше місто графства Саффолк — не кажучи вже про його футбольну команду. Але він знав ім’я Фабіо Вордлі.
А отже, розумів, що перемога над непереможеним панчером із місцевою пропискою 7 червня може стати величезним поштовхом для його кар’єри. І це було варте ризику. Нехай навіть виклик він прийняв лише за кілька тижнів до бою, після того як травмований Джаррелл Міллер вибув із карда, а сам Хуні вирушить до лігва суперника — на стадіон, який буквально вважається «заднім двором» Вордлі.
— Просто відчуваю, що все повинно було зійтися саме зараз, — каже Хуні. — Я номер один у рейтингу WBO, він — номер один за версією WBA. Думаю, наші шляхи в будь-якому разі перетнулися б, і зараз — ідеальний час.
— Це його повернення додому, але для мене — вихід на велику арену. Для нас обох це величезний бій, і кожен хоче забрати перемогу. Але я в глибині душі знаю: я готовий створити тут сенсацію, прямо у нього вдома.
— Щойно надійшов дзвінок, я сказав: «Погнали». Занурився в роботу, чесно відпрацював п’ять важких тижнів і роблю свою справу.
— Рішення було легким. Якби я відмовився від цього бою, я б не знав, коли знову отримаю такий шанс. Я міг би сидіти в Австралії і битися там невідомо скільки — і невідомо з ким.
Хуні знадобилося всього 12 поєдинків, щоб очолити рейтинг WBO. У рейтингу WBA він також уже входить у топ-10. Від самого початку стало зрозуміло, що австралійця вестимуть жорстко і швидко: у дебюті йому дали 13-1-1 Файгу Опелу, бій був розрахований на 10 раундів, але 21-річний Джастіс переміг за сім.
У плані боксерського досвіду Хуні та Вордлі — це небо і земля. Під час двох боїв Вордлі з Фрейзером Кларком багато говорилося про його слабку базу: Кларк — колишній топ-аматор, багаторічний учасник збірної Великої Британії, учасник Олімпіади. А ось Хуні навряд чи пам’ятає своє життя до боксу.
— Коли я ще повзав, я вже був у залі і дивився, як тренуються тато і старший брат, — згадує він. — Батько тренував брата, і я, щойно навчився ходити, пішов по їхніх стопах.
— Свій перший бій я провів у сім років. В Австралії до 10 років бокс заборонений, тож я виходив у ринг «по-тихому», підробляючи вік. Тож мій перший офіційний бій відбувся в мій десятий день народження. Ніколи не забуду — це був мій маленький подарунок собі. Слава богу, я виграв, інакше день був би зіпсований.
Вордлі, навпаки, прийшов у бокс дуже пізно. У нього не було аматорської кар’єри взагалі — тільки кілька боїв за «вайт-колларом», після чого він став профі у 2017 році. Їхні шляхи в спорт були абсолютно різними.
— Слухайте, — каже Хуні. — Треба віддати належне. Він пройшов через серйозні випробування на профі-рівні та довів свою спроможність. Я міг би сидіти і говорити, що в мене багатий аматорський досвід, а в нього — жодного, але факт у тому, що він зробив свою роботу в профі.
— Ми можемо сперечатися про це вічно, але, на щастя, є тільки один спосіб все з’ясувати — вийти в ринг 7 червня.
